Корисні поради

Звідки береться дитяча неслухняність?

      Кому з нас, шановні дорослі, не доводилося мати проблем із поведінкою дітей, з їхньою неслухняністю, впертим бажанням наполягати на своєму? Такі ситуації виникають у побуті, в громадських місцях, у процесі певної, зазвичай спільної, діяльності, під час дозвілля і нерідко є реакцією на висунуті до дитини вимоги. У чому причина такого опору? Чим керуються наші діти, коли поводяться неслухняно? Як у таких ситуаціях діяти дорослим?

       Стосовно дитини проблема дисципліни може бути представлена двома категоріями: зовнішньою та внутрішньою. Техніка зовнішньої дисципліни базується на тому, що дорослі від дітей вимагають максимальної слухняності, не цікавлячись із цього приводу їхньою думкою. Техніка внутрішньої дисципліни спрямована на виховання самодисципліни, тобто прищеплення таких цінностей, які потім стануть головними принципами в поведінці, нормами співжиття в суспільстві.   

        Перша категорія обов’язково передбачає нагороду і покарання. В арсеналі дорослих є вербальні форми покарання (образливі порівняння, обзивання, підвищення голосу, критика, насмішка), ізоляція (дитину ставлять у куток або відправляють в іншу кімнату, не розмовляють із нею), позбавлення якихось привілеїв та задоволень, фізичні покарання. Такі методи виховання та їхні результати умовно можна порівняти із замкненим колом.

         Будь-яке покарання викликає у дитини стан тривоги та нервовості і може викликати у неї нелюбов або навіть ненависть до того, хто її карає, це породжує агресію і провокує на нові негативні вчинки, а значить, викликає нове невдоволення нею і нове покарання. Отже, коло замкнулося. Його не можна розірвати, щоразу підсилюючи жорстокість виховних заходів, оскільки механізм протидії залишається практично незмінним. Крім того, покарання породжує почуття невпевненості й неадекватності. Покарана дитина почувається самотньою, ображеною, позбавленою батьківської любові і нікому не потрібною. Постійні покарання можуть викликати деформацію уявлень дитини про себе та свої сили. Їй здається, що вона погана, найгірша від усіх.

      Можлива й інша реакція дитини – під тиском чужої волі і принижень вона може озлобитись і прагнутиме до того, щоб будь-яким чином вирватись із покори, помститися. У перспективі ці діти намагатимуться самостверджуватися за рахунок інших: батьків, однолітків, молодших за віком і слабших. У такому самоствердженні домінують агресія і жорстокість. Отже, батьки, інші вихователі у своїй виховній діяльності отримують ефект, протилежний бажаному. Покарання не лише не попереджує прояви антисоціальної поведінки, а й підсилює причини такого поводження.

Давайте з’ясуємо причини поганої поведінки дитини:

·         стан нервової системи, спровокований загальним нестабільним або напруженим несприятливим мікрокліматом у сім’ї та неправильними методами виховання, якими користуються батьки чи вихователі, надаючи перевагу різним формам покарання;

·    хронічні захворювання дитини, які ослаблюють її організм, викликають перенапруження і знесилення, провокуючи роздратованість;

·        порушення режиму дня, зокрема сну, харчування і прогулянок надворі;

·        недостатність уваги до дитини, її проблем;

·        відсутність задоволення потреби у повноцінному спілкуванні з іншими, відсутність умов для ігрової діяльності або збіднена кількість необхідних для повноцінного розвитку дитини іграшок;

·       перевтома від ненормованого перегляду телепрограм, невідповідності їхнього змісту віковим можливостям дитини;

·       поганий приклад, сцени насилля і жорстокості, які діти бачать не тільки на екранах телевізорів, а й у повсякденному житті тощо.

      На жаль,  у нашому суспільстві ще не вкоренилася або вважається якоюсь крайністю потреба дорослих консультуватися з проблем конфліктних стосунків між людьми у практичного психолога, кваліфікованого спеціаліста з проблем сім’ї і сімейного виховання чи психіатра. Проте стан здоров’я суспільства і рівень його агресії нині є критичними і потребують як правильної оцінки ситуації, так і кваліфікованого втручання в її розв’язання.  

         Як же зробити так, щоб не «розхитувати»  ні фізичне, ні психічне здоров’я дитини та й самих батьків? Головне залежить від позиції дорослих: дитина, яку люблять, достатньо приділяють їй уваги, змалечку навчають того, як поводитися, і при цьому самі подають їй гарний приклад, не може стати для батьків дисциплінарною проблемою. Адже етику стосунків і повагу до інших людей малюк сприймає як норму життя, що виявляється і підтримується на різних рівнях взаємин і в різних життєвих ситуаціях. Однак підхід до розуміння поведінки дитини, до дисципліни з позиції почуттів, а не контролю і тиску, також не може бути зведений до переліку простих правил, порушення яких викликає покарання. Адже навіть самоконтроль для дитини значно приємніший, ніж сліпа покора іншим. Малюка не можна запрограмувати. Якщо емоційний клімат у сім’ї сприятливий, дитина почуватиметься у безпеці навіть тоді, коли батьки діятимуть щодо неї достатньо твердо й обмежуватимуть діяльність розумними рамками. Такий підхід до дисципліни потребує відокремлення людини від її дій або вчинків. Шлях формування самоконтролю передбачає поступове просування в послідовності у вимогах до дитини, коректності за будь-яких обставин для сприйняття їх дитиною як власних переконань і установок. Наголошуємо, що позитивний результат досягається тільки завдяки послідовності, доброзичливості, аргументованості вимог і поваги до особистості дитини.  

        Дорослим завжди варто пам’ятати, що коли дитина зробила якусь шкоду, негативну оцінку слід давати не самій дитині, а її вчинкам. Краще сказати: «Мені зовсім не подобається, як ти вчинив, але я люблю тебе і сподіваюся, що цього більше не станеться, адже так ти мене засмучуєш».

Читайте дітям казки!

У дітей, як і в дорослих, є різні проблеми. Куди ж подіти відчуття, що переповнюють дитину? Тут на допомогу поспішає казка. Оптимальний вік для казок  від 2 до 9 років.

До 2 років дитина не усвідомлює їх, а діти, яким більше 9 років, втрачають ігровий інтерес, тому і виховувати їх слід по-іншому, не казками. Такі казки, як «Колобок», «Теремок» тощо, дуже прості, щоб розв’язувати будь-яку емоційну проблему. Їх психологічний сенс і користь для дитини — підготувати малюка до сприйняття складніших творів. Дитина вчиться послідовно сприймати події, це ніби підготовка її пам’яті та уваги. Недаремно в казках є безліч повторів. Але такі казки можуть стати корисними і для старших дітей, у яких простежується гіперактивність, нестійкість уваги, їх дії нецілеспрямовані, імпульсивні. Якщо батьки з такими дітьми читатимуть і програватимуть подібні казки, негативні прояви можуть значно зменшитися — ігри і побутова діяльність дитини стануть упорядкованішими.

         Щоб пропрацювати емоційні проблеми, потрібні складніші казки: про Буратіно, Чіполіно, Карлсона, народні казки з Бабою Ягою і Змієм Гориничем. Та їх мало просто прочитати дітям, треба обов’язково програвати. При цьому дитина має спробувати себе в різних ролях, побути й Івасиком, і Бабою Ягою. Подумки, стаючи на місце Баби Яги, вона не так її боятиметься, бо та стане зрозумілішою.

         Можна малювати казкових героїв у різних ситуаціях і проговорювати їх вираз обличчя, позу, коментувати все, що відбувається в казці. У казках порушуються різні теми — відчуття неповноцінності, страху і тривоги, агресія, лідерство — підкорення, жадібність, труднощі у спілкуванні. Можна придумувати казки під конкретну проблему: дуже важливо, щоб батьки виходили не з міркувань моралі, а з того, які емоції відчуває дитина.

Щоб у малюка була гарна память він повинен вдень спати.

Біоритми сну і бадьорості регулюють усі процеси в організмі. Якщо дитина не спить удень, вона швидко втомлюється, стає збудженою, її імунітет ослаблюється, з’являються нічні страхи, жахи. Учені виявили, що під час сну дитячий організм «переключається» з режиму сприймання інформації на режим її обробки та засвоєння. Таким чином формується пам’ять. Тому, щоб малюк краще засвоював знання, він повинен спати вдень, тоді запам’ятає все те, про що дізнався протягом дня. Діти до двох із половиною місяців добре засинають одразу після того, як поїдять. У віці від трьох місяців до року вони стають дуже активними після годування, тому їх треба класти спати через 20—30 хвилин після обіду. Дітям, яким більше року, найкраще лягати спати через годину після прийому їжі. Як виявили вчені, дитині від півтора до трьох років потрібна година, щоб заснути, а в чотири—шість років — 30 хвилин. Щоб дитина спокійно засинала після обіду,не вередувала, намагайтеся вкладати її спати завжди в один і той же час, перед сном не розважайте. Якщо вона вередує, ляжте поруч, погладьте спинку чи голівку, або заспівайте колискову пісню.

Щоб малюк не був агресивний, не залишайте його біля телевізора самого!

Дорослим зрозуміло, що телевізор — це хвороба цивілізації. Причина її — відсутність у батьків часу для спілкування з дитиною. У середньому мати, яка працює, лише 15—20 хвилин на добу розмовляє зі своєю дитиною. Необхідно зауважити, що потік телевізійної інформації формує в дитини «базу даних», підсвідомі настановлення, які впливатимуть на все її подальше життя. Агресивність, негативне ставлення до навколишнього світу, розчарування в житті — безпосередні наслідки отриманих у дитинстві настановлень. У тому, що малюки стають агресивними, ми звикли звинувачувати телебачення. Але німецькі вчені стверджують, що лише телебачення не може підвищити агресивність, і пропонують розглядати проблему глибше. Важливо враховувати:

• вік — що доросліша дитина, то менше вона піддається впливу засобів масової інформації;

• стать — чоловіки більше схильні до агресії, ніж жінки;

• вразливість;

• соціальне оточення — стосунки батьків.

Якщо в сім’ї є насилля, то дитина отримує його подвійну дозу. Тому в агресії дитини винні передусім батьки. Психологи дають кілька важливих порад, як контролювати захоплення малюків телебаченням:

• Не слід залишати малюка перед телевізором одного, він має з кимось ділитися своїми

переживаннями, тривогами і радощами. Йому потрібні коментарі й пояснення батьків, якщо він не може сам розібратися в сюжеті.

• Після спільного перегляду треба обов’язково обговорювати з дитиною побачене.

• Пам’ятайте: що молодший малюк, то менше йому слід дивитися телевізор. Діти

до 4—5 років не розуміють фільми для дорослих. Усі передачі повинні відповідати віку

дитини.

• Приділяйте малюку більше часу і не вмикайте йому телевізор спеціально для того, щоб відпочити.

• Покажіть малюку, що ви не залежите від телевізора. Диван чи крісло перед телевізором

не повинні бути центральним місцем у вашій квартирі. Поганий приклад — дивитись телевізор днями, а тим паче під час їжі.

• Телевізор — один із головних чинників напруження для очей. Тому при перегляді телепередач удень краще затемнювати приміщення, а ввечері, навпаки, вмикати світло збоку або позаду глядача.

• Відстань до телевізора повинна бути у п’ять разів більшою, ніж діагональ екрана.

• Дітям дошкільного віку можна дивитися телевізор не більше 30—45 хвилин на день.

Психологи радять, щоб дитина до 4 років (основний період дозрівання мозку) не дивилася телевізор узагалі. Після 6 років «спілкування» з телевізором має бути не більше години на тиждень.

Шановні батьки! 

Пам`ятайте, що у житті кожного іноді виникають проблеми, вирішити які наодинці важко.

Ви можете розраховувати на підтримку, компетентну консультацію та практичну допомогу, звернувшись на

ТЕЛЕФОН ДОВІРИ: 764-22-39